Що нам заважає позбутися полігонів?
Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, зобов’язавшись вирішити низку проблем, у тому числі — екологічні. До 2023 року потрібно наполовину зменшити об’єм захоронених побутових відходів. Це один із ключових пунктів Національної стратегії управління відходами. А до 2024 року — закрити всі небезпечні сміттєзвалища та відновити землі для сільськогосподарської діяльності. Амбітні плани стикаються зі складними обставинами.
За підрахунками Міністерства розвитку громад і територій, зараз в Україні налічується 6 073 полігони й сміттєзвалища. Із них 905 не відповідають нормам екологічної безпеки, а 258 — перевантажені. Минулого року 10 мільйонів тонн побутових відходів похоронили в землі, і загальна засмічена площа (без урахування тимчасово окупованих територій) склала майже 9 000 га (90 км²). З усіх ТПВ лише 6,1% пішло на переробку, а 2,2% — спалено з утворенням тепла та енергії.
Парадокс полігонів: їх треба позбутися/їх не вистачає
З одного боку, потрібно кардинально реформувати екологічну сферу за прикладом Європи. З іншого — громади наголошують на необхідності будівництва нових полігонів.
Мінрегіон звітував у 2019 році, що таких потрібно 384 одиниці. Зокрема, Харківська область потребує ще 42 полігони загальною площею 135,69 га. Зараз їх налічується 49, хоча статистика об’єднує полігони як технічні споруди зі сміттєзвалищами. Останні можуть не мати елементарної огорожі, не кажучи вже про системи моніторингу та збору токсичного фільтрату й біогазу.
Згідно з документом, який “Накипіло” отримало від Харківської обладміністрації, у регіоні діють 65 полігонів/звалищ, іще 13 — не працюють, і стан їхніх територій невідомий. Із них Мінрегіон виділив лише сім ділянок, які відповідають державним будівельним нормам: Дергачівський полігон, Роганський (с. Докучаєвське) Зміївський (смт Слобожанське), Балаклійський (с. Курган), Сахновщинський (смт Сахновщина), полігони у Барвінковому та Змійові.
Красноград очікує на будівництво комплексу з управління відходами третій рік. Місцева адміністрація повідомляє, що його запланована площа — 7 гектарів, а вартість робіт у розцінках 2017 року — приблизно 74 мільйони гривень. Проект будівництва готовий, але експертизу досі не провели.
За інформацією Первомайської міської ради, біля села Караченців також з’явиться полігон аналогічних розмірів. Термін виконання робіт невідомий.
Створення нових полігонів може розвантажити існуючі і зменшити кількість стихійних сміттєзвалищ, особливо у селах. Утім, зберігання (захоронення) — чи не найрадикальніший підхід у системі поводження з відходами.
Цінні ресурси у нас під ногами
Мільйони тонн матеріалів, що містяться у відходах, реально використати повторно. Перетворення сміття на додатковий ресурс стимулює розвинені країни просуватися до кругової економіки. Її мета — попередити або зменшити кількість відходів на етапі їхнього утворення, підготувати сировину до наступного застосування й надати сміттю “друге” життя — запустити рециклінг.
У 2019 році з побутових відходів українців вдалося виокремити 209 280,138 тонн цінних компонентів. Втім, у Мінрегіоні відсутня інформація про такі ресурси в Дніпропетровській, Одеській, Хмельницькій та Харківській областях.
За статистикою відомства, у 2019 році на харківські полігони та звалища потрапило 825 462,54 тони побутових відходів. Ми дізналися, що серед їхніх компонентів є:
Інформацією з “Накипіло” поділилася заступниця директора Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури обладміністрації Ганна Бикова. За її словами, у Харківській області готується Регіональний план управління відходами до 2030-го. Обласному бюджету інженерне проектування документу коштуватиме 1 500 000 гривень. За результатами тендеру, проектом займається Український науково-дослідний інститут з розробки та впровадження комунальних програм і проектів. Робота має бути виконана до кінця листопада цього року.
На систему управління побутовими відходами Харківська область витрачає найбільше серед інших регіонів.
Минулого року — понад 267 мільйонів гривень. Лідирує лише Київ із понад 286 мільйонами. Фінансування йде на реконструкцію та будівництво нових полігонів, оновлення парку спецвантажівок і закупівлю контейнерів для збирання сміття. Наприклад, майбутня реконструкція звалища ТБО у Балаклії коштуватиме орієнтовно 130 мільйонів гривень. Про це йде мова у затвердженому обласною радою Плані дій у межах Стратегії розвитку Харківської області на 2021—2027 роки.
Чому ж комунальникам простіше відправити все на полігон? Відповідь криється у вартості послуги.
«В Україні податок на розміщення ТПВ та тариф на захоронення є найнижчими у Європі. Він складає 5 гривень за тонну. Цей податок входить до складу тарифу на захоронення — те, що сплачує той, хто привозить відходи, власнику полігона, умовно кажучи, “на воротах”. Тариф є різним для кожного окремого полігону або сміттєзвалища. У середньому по Україні це 37,86 грн/м3 або близько 5 євро за тонну», — пояснює Тетяна Омельяненко, кандидатка економічних наук, експертка з питань поводження з відходами.
Вартість рекультивації та догляду за полігоном після його закриття не входять до тарифу. Менше витрат — нижча ціна. На думку експертки, поступово відбити звичку відвантажувати відходи на полігони може підвищення тарифу на захоронення й податку на розміщення відходів на полігонах. Зовсім позбутися їх не вийде, адже за будь-якого сценарію поводження з відходами залишатимуться «хвости» — те, що залишається після перероблення чи спалювання і йде на захоронення.
Навіть Національна стратегія не виключає наявність полігонів, але визначає, що замість звичних нам місцевих необлаштованих сміттєзвалищ мають бути регіональні полігони. Рекомендовано, щоб оптимальна потужність полігону становила 100 тисяч тон/рік, що дозволить захоронювати на такому полігонів відходи, які утворюватимуться у 100–150 тисяч населення. В цілому замість 6100 сміттєзвалищ в Україні мають бути створено близько 100 регіональних полігонів, облаштованих за всіма вимогами.
У той же час у громадах потрібно все більше впроваджувати роздільне збирання відходів, а також заходи із попередження їх утворення.
«Низька плата за захоронення відходів не стимулює розвиток інших технологій. Виключно за рахунок роздільного збирання та подальшим сортуванням ресурсоцінного проблема не вирішується. Повинні існувати заводи з іншими технологіями, наприклад механіко-біологічного оброблення відходів, анаеробного розкладу. В ідеалі, на полігон мають потрапляти залишкові відходи після попереднього оброблення. У нас навіть є така норма у законодавстві, але вона давно мертва, її ніхто не виконує», — стверджує Тетяна Омельяненко.
Не полігоном єдиним
У Харківській області наявні поодинокі альтернативні рішення. Наприклад, Люботинське підприємство зосередилося на технології біоремедіації — повної утилізації тіла полігону ТПВ із використанням мікроорганізмів. У 2014 році Богодухівський полігон теж намагався впровадити цю технологію. Розробники говорили, що це буде перший в Україні полігон із відповідною методикою. Однак екоактивісти наполягли на невідповідності виконаних робіт до погодженого проєкту.
У Дергачівському районі на місці існуючого полігону продовжується будівництво комплексу з переробки ТПВ із системою збору полігонного газу та виробництва електричної енергії. Планується встановлення свердловин, які добуватимуть полігонний біогаз. Далі за допомогою газових генераторів він перетворюватиметься в електроенергію. Уже відомий орієнтовний тариф на послугу — 400 гривень за тонну.
Отримання тепла та електроенергії з відходів — перспективна ніша. В Україні об’єм утилізованого біогазу у 2019 році становить 48,5 мільйона м³, половина з цього — метан. Щодо виробленої з відходів електроенергії, то цей показник сягнув 92,1 ГВт*год.
“Чому навіть ідей таких проектів небагато? Тому що наразі це просто невигідно. Жоден проект за рахунок виключно енергії не окупається, окрім хіба що суто виробництва біогазу, оскільки там діє зелений тариф, — розмірковує старший науковий співробітник Інституту технічної теплофізики НАН України Юрій Матвєєв. — Із відходів можна виготовляти пальне для ТЕС і цементних заводів, тут може бути прибуток. Проте не факт, що цементні заводи готові таке пальне купувати, бо відносини між заводами та сміттєпереробними підприємствами не врегульовані законодавчо. З іншого боку, біогаз найоптимальніше використовувати взимку для виробництва тепла, а влітку його треба лише накопичувати”.
Нинішня потужність єдиного в країні сміттєспалювального заводу «Енергія» у Києві і трьох спалювальних установок у Харківській області забезпечують лише 2,2% утилізації відходів. За підрахунками «Київенерго», спалювання сировини вистачає на обігрів близько 60 багатоповерхових будинків житлового масиву «Позняки». Щороку київський завод приймає 20% столичних відходів. Іще 4% – це перероблення роздільно зібраних відходів та ресуорсоцінного, що потрапило у пункти заготівлі вторсировини.
«Те, що у нас малий відсоток перероблення та утилізації відходів, пов’язано з тим, що складно підготувати проект з будівництва нового заводу (будь-то технологія зі спалювання чи механіко-біологічного оброблення) вигідний і для інвестора, і для громади, складно дати гарантії постачання необхідного обсягу відходів, знайти земельну ділянку, забезпечити, щоб люди щомісяця і в повному обсязі сплачували за послугу. Зазвичай це проекти зі строком окупності близько 10 років. При впровадженні технологій зі спалювання до цього ще додається проблема контролю викидів в атмосферне повітря, наявності лабораторій та вартості проведення вимірів для викидів діоксинів тощо», — говорить Тетяна Омельяненко.
Перш ніж будувати сміттєспалювальний завод, необхідно визначити рівень забруднення повітря у межах роботи потенційного підприємства. Співзасновниця чат-боту SaveEcoBot Ірина Черниш вважає: поява подібних заводів погіршить і без того плачевний стан довкілля, особливо в промислових регіонах — у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях.
“На сьогоднішній день в Україні відсутнє законодавство, яке зобов’язує підприємства онлайн контролювати усі викиди та подавати уніфіковану інформацію до контролюючого органу влади. Фактично, лише підприємство знає, що та в якій кількості реально вилітає з його труб”, — констатує активістка.
Забруднювачу, сплачуй
Щоби впоратися з потоками сміття у найближчі три роки, Уряд планує впровадити розширену відповідальність виробників упаковок: принцип “забруднювач платить”. Покладання на компанії відповідного податку може запобігти утворенню надлишкових відходів і розвинути створення еко-продукції. Наступний етап — високе оподаткування виробників електричного та електронного обладнання, а також акумуляторів.
Аналітики Світового Банку прогнозують, що у 2025 році мешканець мегаполісу продукуватиме у середньому 1,42 кілограми відходів на день замість нинішніх 64 грамів.
Держави шукають оптимальні рішення, аби не допустити погіршення екологічної ситуації. На жаль, універсального способу немає. Будь-які методики поводження з відходами працюють у комплексі. У кожному конкретному випадку треба враховувати кількість утворених відходів на певній території, їхній склад. Спираючись на ці показники, місцева влада може розрахувати вартість різноманітних заходів та обрати найбільш доцільний з огляду на економічну спроможність країни.
