В «УКРОП-Холі» зібралися учасники боїв, їхні побратими та родичі загиблих бійців.
Подію організувало Всеукраїнське громадське об’єднання сімей загиблих воїнів БСП НГУ «Донбас» «Вірне Серце».
«Уже четвертий рік поспіль ми збираємося тут на день пам’яті Дебальцева. Збираємося сімейно: учасники тих подій, військові побратими та сім’ї, що віддали найцінніше задля миру в Україні. З нашого батальйону „Донбас“ не повернулися з боїв під Дебальцеве 12 хлопців. Усіх нас об’єднує спільні біль і втрата. Тож одне одного ми розуміємо якнайкраще», — каже Олена Вовк, волонтерка БСП НГУ «Донбас», керівниця об’єднання «Вірне Серце».
Присутні переглянули фільм «Дебальцеве-2015» про військових батальйону, що не повернулися додому.
«Ми ж тоді були ще добробатом, тож як у козаків — усе вирішували спільно, у колі. Пам’ятаю „Партизана“ — завжди врівноваженого, у котрого все було на своєму місці. Ще Вована — людину-енергію. У нього температура 39 °C — і все одно поїхав, не залишився. Один з перших кинувся тоді в бій. На той момент ми двічі ходили в атаку. Скажу чесно — страшно. „Робін“, якого тут нема, сказав: „Два рази вже були, Бог нас милував. Третій раз не треба“. Але вранці теж став у стрій. Загинув. Якось воно так, швидко все сталося. Із автоматами на танки йшли. А коли ці російські танки вийшли, арта наша приїхала. Водій здав КрАЗом метрів 150 назад, щоби можна було підібрати поранених хлопців, хоча розриви ще були недалеко. Ситуація склалася дуже непроста», — ділиться спогадами Юрій Перекрестов, позивний «Жора», старший солдат БСП НГУ «Донбас». Він після Дебальцева теж потрапив у шпиталь.
Комбат батальйону розповів ветеранам, як зараз йдуть справи у підрозділі та висловив сподівання, що на стіні з фотографіями загиблих бійців нових світлин уже не буде. Родичам полеглих воїнів вручили пам’ятні листівки та значки.
«Мій тато був бійцем цього батальйону. Тож я знаю, як це: прокидатися зранку та мати лише одну думку: „Коли він повернеться?“. П’ять років тому ще маленькими дітьми ми проводжали нашого вчителя Володимира Петровича на фронт. Зараз він повернувся й підтримав нашу ідею — створити на базі гімназії клуб „Молодий боєць“. Хочемо, щоби це був факультатив зі смугою перешкод, вишколами разом з військовими. Тож сподіваємось на їхню підтримку. Адже у школі є діти, батьки яких теж були на війні. Не всі повернулися. Зате ми згрупувалися й вирішили, що про це не можна забувати. Вони — наші герої», — розповідає одинадцятикласниця харківської гімназії №43 Софія Дем’яненко. Дівчина планує стати військовим психологом.
Олена Вовк додає, що залишатися наодинці з болем дуже важко.
«Тому, коли ми разом, ми — сила: бійці, сім’ї загиблих, патріоти, волонтери, кожен громадянин України, який розуміє, що в країні — війна. Тож ми зобовязуємось берегти те, за що військові на Сході та під Дебальцевим зокрема віддали життя — незалежність та самостійність України».
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
