Наша країна вперше стикається з таким горем, як війна. Тим більше, з країною сусідом-агресором. Ніхто такого не очікував.
Боєць 92-ї ОМБр Ігор Дерман з Бердичева зв’язав своє життя із армією відразу після школи. Він вступив до Інституту танкових військ у Харкові, а після розподілу став заступником командира роти з озброєння та в березні 2015 року опинився на війні.
У січні 2017 року під час виконання бойового завдання Ігор потрапив під обстріл і міна розірвалась біля хлопця.
“Мені зачепило ногу. В подальшому її довелось ампутувати, тому що від неї не так багато залишилось”, – розказує Дерман.
Військовому врятували життя побратими: командир взводу та командир відділення, а також медики з волонтерського батальйону “Госпітальєри”. Вони забрали постраждалого з поля бою, надали першу допомогу. Потім госпітальєри евакуювали Ігоря до міста Курахове. Звідти його направили в Покровськ, далі в лікарні Мечникова в Дніпрі йому провели ампутацію. А згодом хлопець поїхав до Києва та на реабілітацію в Ірпінь. Кінцевою точкою став Харків, де він отримав протез.
За словами Ігоря, найважчим для нього виявилося саме физично звикнути до нового стану.
На візок я просто категорично відмовився сідати. Я не хотів навіть доторкатися до нього. Було важко навчитись ходити на ходунках, милицях, – ділиться боєць.
Що стосується психологічного стану, каже: радий був, що обмежилось ногою. Мовляв, є хлопці, яким пощастило набагато менше.
“Я старався не брати таких думок в голову. Розумів, що потрібно якось жити далі. По-друге, я був дуже радий, що в мене цілі голова, руки й інші частини тіла”, – згадує Ігор.
Реабілітуватися допоміг спорт. Тільки-но загоїлися шви на хворій нозі, Ігор почав тренуватися. Згодом стало легше. Тепер він бере участь у змаганнях “Ігри героїв” та “Сила нації” для АТОвців, які отримали інвалідність на війні.
“Ці змагання є показником того, що життя триває далі. Подивіться на цих хлопців, як вони змагаються, займаються спортом, і взагалі, які це сильні мужики. Хай люди на це дивляться, хай дивляться такі ж самі поранені, які занепали духом. Так вони розуміють, що не все втрачено, і не потрібно ставити хрест та підстроюватись під еталони минулого”, – пояснює військовий.
Залишати армію Ігор не збирається. Зараз працює в Харкові в Танковому інституті на посаді курсового офіцера на курсах перепідготовки.
Я навчався на офіцера, служив офіцером, я знаходжусь у своєму середовищі.
Читати інші історії бійців:
«Там месиво было, мы сутками не спали»
«Надо жить дальше, любить семью и бороться за свою землю»
«Помню, просыпаюсь, а люди под окном скандируют „Дякуємо“»
«Мы держали бой, чтобы ребята могли вернуться в Дебальцево»
«Те, що я побачив в Іловайську, не дай бог нікому»
«Слава Богу, я на себе весь вибух взяв»
Подписывайтесь на наш канал в Telegram, чтобы быть в курсе свежих новостей.
