Такі ж, як ти. Історія Наталії Кліменко

Вперше з протезисткою Наталією Клименко я зв’язалася в грудні 2018-го. Тоді ж планувалася наша перша зйомка — на робочому місці дівчини. Я вже уявляла, як вона майструє протези, шліфує заготовки… Але все ніяк не вдавалося узгодити робочі графіки. Перед новорічними святами у неї завжди ажіотаж: хтось новий клієнт, а хтось хоче інший, «святковий» протез. З сьомої ранку до пізнього вечора — робота, консультації, примірки… В один із передноворічних дзвінків Наташа поскаржилася на погане самопочуття, і зустріч довелося перенести.

28 грудня вона дізнається про попередній діагноз — рак грудей. Після аналізу вердикт лікаря підтвердиться: друга стадія хвороби.

У березні стилістка та випускниця курсу Ukrainian Fashion Education Group Наталія Алієва презентувала проєкт More than beautiful. Ця фотоісторія — про переосмислення стандартів краси у сучасному світі. А головною героїнею фотосесії стала вже знайома мені Наталія Клименко. За кілька днів до операції вона граційна і жіночна на кожному кадрі.

«Я хвилювалася, що Наталія може не погодитися. Все ж таки ми особисто не знайомі. Як підійти, щоб не образити, я не знала… Але коли ми з нею зідзвонилися і зустрілися, вона з радістю погодилася, — згадує ініціаторка проєкту. — Поспілкувавшись з Наталією, можу сказати: як жінка вона мене просто захоплює. У неї неймовірна енергетика! Я бачу її красу, поки хтось помічає недоліки».

Наталія Алієва

З п’яти років Наташа носить протез передпліччя. Народившись з інвалідністю, дівчина зростала з твердим характером — інакше ніяк. Каже, до старшої школи ніколи не відчувала себе «не такою», не помічала косих поглядів однолітків. Час минав, оточення змінювалося, і часом доводилося доводити свою самостійність.

У минулому працівниця банку, сьогодні протезистка буквально дарує людям нове життя і з гордістю розповідає про свою професію:

«Коли пацієнт встає і пробує пройтися на протезах, і я бачу його очі… Люди просто плачуть від щастя. Знаєте, заради цього і варто працювати. Це величезний бонус моєї професії. Я одразу розумію, що все роблю правильно».

У минулому працівниця банку, сьогодні протезистка буквально дарує людям нове життя і з гордістю розповідає про свою професію:

Дівчина запросила нас на інтерв’ю додому. Одразу попросила перейти «на ти», видала кімнатні тапочки і повела на кухню пити чай. Заговорили про протезування АТОвців — їх серед клієнтів Наталії достатньо. Вона опікувалася учасниками спортивних змагань ветеранів «Ігри героїв».

Свого часу змінити роботу Наталія наважилася, поспостерігавши за особистим протезистом. «Невже я так не зможу? Виявилося, нічого складного. Треба лише трохи бути хлопцем», — жартує співрозмовниця. Додатково ще й психологом: іноді потрібно налаштовувати людину на позитив, переконувати, що життя зміниться на краще. Вибудовуючи з замовниками довірливі стосунки, Наталія поступово здружилася з усіма, як свого часу — з особистим лікарем.

«Протезистів, як і перукарів, не змінюють. Я зі своїм вже четвертий рік».

— Пам’ятаєш день, коли дізналася про діагноз?

— Я тоді їхала з лікарні в метро… Навіть не думала, що потрібно якісь ліки купувати. Перебирала в голові фотографії, які можуть бути у мене на пам’ятнику. Чесно. Ось зараз сміюся над цим, а тоді було зовсім не смішно. Страшно, коли дізнаєшся про себе таке. А те, що відбувається з організмом потім — справжнє пекло.

Це був день передноворічного корпоративу на роботі. І що тепер: не святкувати? — подумала Наталія, і, незважаючи на вмовляння колег відпочити, помчала на вечірку. Найбільше в ситуації, що склалася, вона боялася засмутити літніх батьків.

«Приїхала в гості і кажу: „Так, нічого не скасовується. Ми святкуємо. Як жили, так і живемо. Уявіть, що у мене запалення легенів, тільки лікуватися я буду півроку, наприклад…“. Тато так переживав за моє волосся, уявляєте. Якось зняла шапку, а у нього — сльози. Ну, що тут такого, кажу. Дивись, ти лисий, я лиса. І ми давай селфі робити. Ось так доводилося батьків підбадьорювати».

Звикнути до відображення в дзеркалі — непростий етап лікування. Процедури хіміотерапії та гормональні препарати затримували рідину в організмі. Як результат — болісний, втомлений вигляд, на обличчі — ні волосся, ні вій, ні брів…

«Це дуже страшно, ніби втрачаєш себе в відображенні. На тебе дивиться інша людина, і навіть не жінка, а страшний дядько якийсь».

Жарти про рак, як і про свій зовнішній вигляд, допомагали легше переносити процедури. Уявивши себе солдатом Джейн, Наталія охоче підбривала коротку стрижку, щоб відросла рівніше. Втратити волосся — не значить втратити красу. Брови їй доводилося малювати хною, іноді носити перуку. Брюнетці Наташі зовсім не підходили темні перуки. Перефарбуватися в блондинку і зіпсувати волосся можна завжди, а так деякий час побула в незвичному образі.

«На операцію я йшла нафарбована: брови, вії собі намалювала, яких не було. Лікар здивувався. Казав, у нього таких пацієнток ще не було», — усміхається дівчина.

Саме ідея краси поза стандартами надихнула нашу героїню брати участь у проєкті харківської стилістки.

«З якогось моменту зрозуміла, що я — зовсім звичайна людина. І моє бажання зніматися в фотосесіях нічим не відрізняється від бажання зніматися дівчини, у якої є руки і ноги. Можна провести все життя, соромлячись себе, ховаючись від людей. Але коли розумієш, у чому смак життя, хочеться стільки всього спробувати. Зараз так хочу відчути себе пілотом, політати в небі… І взагалі, всім потроху займатися. Треба, мабуть, не спати, щоб все встигнути».

Цілком здійсненна мрія!

Читайте також

Total
0
Share